Скелі біля села Бубнище

 

Так склалося шо останнім часом я відкриваю для себе самі матрасні пункти призначення довкола Львова. Чи то авантюризм проходить чи то він просто тимчасово приглушений відповідальністю за підростаючого нащадка... Не знаю. Але факт є - останнім часом я побував у багатьох місцях куди возять втомлених трускавецько-моршинськими нафтусями відвочивальників і де я якимось дивом ніколи раніше не бував. 

Отже скелі біля села Бубнище, відомі ще як "скелі Довбуша". Чи то пак одні з "скель Довбуша". Добирання зі Львова - 1.5 години дуже доброї дороги з дещо прикрими останніми кілометрами асфальту і суперовим мокро-глинистим підйомом до скель. За в'їзд на територію нац парку беруть гроші - 10 грн з машини. Будем надіятися шо з часом прокинеться совість і за ті гроші почнуть трохи краще прибирати околиці тих скель.

Скельний масив є досить великий, основна група скель очевидно колись була жилою. Думки фахівців трохи розходяться стосовно того хто тут жив і шо робив, принаймі я зустрічав ріжні версії. Мабуть що там були також якісь добудови до скель бо інакше ті ніші в скелях не мали б утилітарного значення. Але я тут не спеціаліст тому наполягати не буду. Про самі скелі розписувати особливо також не стану - це вже зроблено і не раз і досить добре зроблено. Ось тут до прикладу http://www.karpaty.com.ua/?chapter=12&item=374. Або тут http://www.karpaty.net.ua/articles_06/skeli_dovbusha.php. Я ж розкажу про свої субєктивні враження від тої місцини.

Головна чи то перша група скель, часто її називають Замком, є дещо гнітючою - коні і місцеві підприємці шо пропонують покататися на тих конях, групи санаторних відпочаваючих і написи типу "тут був ..." в скельних нішах. Сумно. Але. Але навіть за умов фантастичної погоди якшо відійти на 100 метрів в глибину чудового букового пралісу весь той балаган зникає і можна насолоджуватися майже незатоптаними краєвидами скель і околичних гір. Там можна приємно погуляти провалюючись поколіно в сухе опале листя. Можна показати дитині як от то дядьки і тьотки альпіністи лазять по тих скелях. Можна спробувати знайти петрогліфи культури попередньої до "тут був ...". Можна просто посидіти десь там під скелею і послухати тишину і спокій. Це все залишає приємні враження і нівелює неприємний присмак цивілізації.

Оптимально їхати в суху погоду восени, коли мало листя на деревах і добре видно навкруги а також глина під ногами не перетворюється в малоприємне місиво. При дещо похмурій прохолодний осінній погоді місцина стає доволі малолюдною, що також не позбавлене переваг. 

Спробую ще заїхати зимою, в морозний день, хоча можуть бути проблеми з доїздом до скель. Нє, ну звичайно можна і пройтися але це вже не зовсім матрацництво буде - з дрібненькими дітьми тих пару кілометрів відносно лагідного підйому можуть видатися занадто складною пригодою.

http://vovsad.blogspot.com